Daily Archives: Травень 4, 2018

Психоаналіз

Психоаналіз (стаття потребує доробки. Ви можете допомогти, доповнивши або відкоригувавши її). – напрям у психології, засновником якого є Зигмунд Фройд – австрійський психолог, психіатр та невролог. Спочатку психоаналіз був способом лікування і вивчення неврозів. Досвід власної психотерапетичної практики а також аналіз таких цілком нормальних психічних явищ, як обмовки, сновидіння, дотепність Фройд інтерпретував як результат дії спільних (рос. “общих”) психологічних механізмів. Ці уявлення склали психологічне вчення – психоаналіз, згідно з основними ідеологічними позиціями котрого людська психіка має три рівні – свідоме, підсвідоме і безсвідоме. Підсвідоме за своїми властивостями близьке до свідомості. Безсвідоме відділяється від підсвідомого і свідомого особливою психічною інстанцією – цензурою. Функції цензури – витіснення у безвідоме тих власних бажань, почуттів, думок, які дана особистість засуджує і вважає неприйнятними; спротив проникненню активного безсвідомого у свідомість. Однак, інколи активне безсвідоме все ж проникає у свідомість – у вигляді обмовок, сновидінь, описок, неврозів тощо. В ході свого розвитку, психоаналіз трансформується у теорію особистості. Психоаналітична теорія виділяє в особистості три інстанції: Ід (Воно), Его (Я), Супер-Его (Над-Я). Ід функціонує цілком у безсвідомій сфері, містить витіснені прагнення і бажання, а також вроджені безсвідомі інстинкти (інстинкт життя і інстинкт смерті) [1,424; 2,181]. Его формується в результаті взаємодії з оточуючим світом, і разом з тим, при цьому воно знаходиться під тиском Ід та Супер-Его. Супер-Его містить засвоєні ідеали, норми, заборони і формується в результаті ідентифікації з Супер-Его батьків і дорослих близьких. В результаті боротьби цих структур виникають безсвідомі захисні механізми і, також, сублімація безсвідомих потягів – заміщення неприйнятних у соціумі прагнень соціально прийнятними діями. Творчість людини, за Фройдом – результат перетворення енергії лібідо людини. Протягом своєї історії психоаналіз пройшов шлях від невизнавання і неприйняття у наукових і медичних колах, яке мало місце в Західній Європі наприкінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст., до поступово зростаючої довіри і позитивного сприйняття, починаючи з 1909 року, коли Фройда запросили до Америки прочитати цикл лекцій [3,109]. Психоаналіз справив серйозний вплив на культуру і людство взагалі у ХХ ст. Визначні психоаналітики: Альфред Адлер, Карл Густав Юнг, Карен Хорні, Ернест Джонс, Шандор Ференчі, Анна Фройд (донька Зигмунда Фройда, котра зацікавилась психоаналізом), Мелані Кляйн, Віктор Франкл, Еріх Фромм та ін.

Використані першоджерела:

1. Большой психологический словарь / Под ред. Б. Г. Мещерякова, В. П. Зинченко. СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2006.

2. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко. К.: Рута, 2001.

3. Л. Хьелл, Д. Зиглер. Теории личности. СПб.: Питер, 2007.

Псевдологія

Наст. стаття потребує корекції!

Псевдологія (від грецьк. pseudos – брехня і logos – слово, рос. “речь”) – патологічна брехливість, котра проявляється у схильності рос. “к сочинению” фантастичних, неправдоподібних історій (при збереженій (ориг. – рос. “сохранной”) пам’яті). Зазвичай вона обумовлена прагненням людини пригорнути до себе увагу оточуючих шляхом перебільшення значущості своєї особистості.

Література:

1. Большой психологический словарь/Под ред. Б. Г. Мещерякова, В. П. Зинченко. СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2006. (с. 419 (ст. “Псевдология”))

%d блогерам подобається це: