Архіви блогу

Сила “Я”

Сила “Я” – В психоаналізі даним терміном позначається міра самостійності людини, спрямованість (рос. “направленность”) її потягів (рос. “стремлений”) і бажань, її рос. “сопротивляемость” зовнішнім впливам.
Література:
1. Психиатрический энциклопедический словарь/. Авт.:Й.А. Стоименов, М.Й. Стоименова, П.И. Коева и др. Киев: МАУП, 2003. (с. 909 (ст. “Сила “Я”” ))

Advertisements

Психоаналіз

Психоаналіз (стаття потребує доробки. Ви можете допомогти, доповнивши або відкоригувавши її). – напрям у психології, засновником якого є Зигмунд Фройд – австрійський психолог, психіатр та невролог. Спочатку психоаналіз був способом лікування і вивчення неврозів. Досвід власної психотерапетичної практики а також аналіз таких цілком нормальних психічних явищ, як обмовки, сновидіння, дотепність Фройд інтерпретував як результат дії спільних (рос. “общих”) психологічних механізмів. Ці уявлення склали психологічне вчення – психоаналіз, згідно з основними ідеологічними позиціями котрого людська психіка має три рівні – свідоме, підсвідоме і безсвідоме. Підсвідоме за своїми властивостями близьке до свідомості. Безсвідоме відділяється від підсвідомого і свідомого особливою психічною інстанцією – цензурою. Функції цензури – витіснення у безвідоме тих власних бажань, почуттів, думок, які дана особистість засуджує і вважає неприйнятними; спротив проникненню активного безсвідомого у свідомість. Однак, інколи активне безсвідоме все ж проникає у свідомість – у вигляді обмовок, сновидінь, описок, неврозів тощо. В ході свого розвитку, психоаналіз трансформується у теорію особистості. Психоаналітична теорія виділяє в особистості три інстанції: Ід (Воно), Его (Я), Супер-Его (Над-Я). Ід функціонує цілком у безсвідомій сфері, містить витіснені прагнення і бажання, а також вроджені безсвідомі інстинкти (інстинкт життя і інстинкт смерті) [1,424; 2,181]. Его формується в результаті взаємодії з оточуючим світом, і разом з тим, при цьому воно знаходиться під тиском Ід та Супер-Его. Супер-Его містить засвоєні ідеали, норми, заборони і формується в результаті ідентифікації з Супер-Его батьків і дорослих близьких. В результаті боротьби цих структур виникають безсвідомі захисні механізми і, також, сублімація безсвідомих потягів – заміщення неприйнятних у соціумі прагнень соціально прийнятними діями. Творчість людини, за Фройдом – результат перетворення енергії лібідо людини. Протягом своєї історії психоаналіз пройшов шлях від невизнавання і неприйняття у наукових і медичних колах, яке мало місце в Західній Європі наприкінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст., до поступово зростаючої довіри і позитивного сприйняття, починаючи з 1909 року, коли Фройда запросили до Америки прочитати цикл лекцій [3,109]. Психоаналіз справив серйозний вплив на культуру і людство взагалі у ХХ ст. Визначні психоаналітики: Альфред Адлер, Карл Густав Юнг, Карен Хорні, Ернест Джонс, Шандор Ференчі, Анна Фройд (донька Зигмунда Фройда, котра зацікавилась психоаналізом), Мелані Кляйн, Віктор Франкл, Еріх Фромм та ін.

Використані першоджерела:

1. Большой психологический словарь / Под ред. Б. Г. Мещерякова, В. П. Зинченко. СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2006.

2. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П. П. Горностая, Т. М. Титаренко. К.: Рута, 2001.

3. Л. Хьелл, Д. Зиглер. Теории личности. СПб.: Питер, 2007.

Едипів комплекс

Едипів комплекс – Одне з центральних понять психоаналізу. Введене Фройдом для позначення рос. “бессознательного” еротичного потягу дитини до того з батьків, котрий є особою протилежної статі, і пов’язані з ним негативні установки відносно того з батьків, котрий належить до тієї ж статі, що й дитина. Едипів комплекс викликає в індивіда почуття вини, котре призводить до конфліктів у рос. “бессознательной” сфері. Див. також. Комплекс Електри.

Література:
1. Психологія особистості: Словник-довідник / За редакцією П. П. Горностая, Т. М. Титаренко.-К.: Рута, 2001 (рос. мовою; ст. “Комплекс Эдипов”)

Інформацію з даної теми можна отримати також і з наступних першоджерел:

1. Психологическая энциклопедия. 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. СПб.: Питер, 2006. (стаття “Эдипов комплекс” (с.1002.))

Юнг Карл Густав

Юнг Карл Густав (нім. Carl Gustav Jung) (1875  –  1961) – Швейцарський психоаналітик, психолог, родоначальник аналітичної психології, філософ культури. Вчення Карла Юнга про особистість включає три рівні психе (psyche): а). его, б). рос. “личное бессознательное” і в). більш глибинне колективне несвідоме (рос. “коллективное бессознательное“). (Взято з: 1. Психологическая энциклопедия. 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. СПб.: Питер, 2006. (ст. “Юнг Карл”). 2. Українська Вікіпедія (ст. “Карл Густав Юнг“); див. також: Карл Густав Юнг – О смерти: https://www.youtube.com/watch?v=L9IA5b3aVm8&sns=fb ).

Едипів комплекс

Едипів комплекс – Одне з центральних понять психоаналізу. Введене Фройдом для позначення рос. “бессознательного” еротичного потягу дитини до того з батьків, котрий є особою протилежної статі, і пов’язані з ним негативні установки відносно того з батьків, котрий належить до тієї ж статі, що й дитина. Едипів комплекс викликає в індивіда почуття вини, котре призводить до конфліктів у рос. “бессознательной” сфері. Див. також: Комплекс Електри.

Література:
1. Психологія особистості: Словник-довідник / За редакцією П. П. Горностая, Т. М. Титаренко.-К.: Рута, 2001 (рос. мовою; ст. “Комплекс Эдипов”)

Інформацію з даної теми можна отримати також і з наступних першоджерел:

1. Психологическая энциклопедия. 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. СПб.: Питер, 2006. (стаття “Эдипов комплекс” (с.1002.))

Фрейд Зигмунд

Sigmund_Freud ФРЕЙДФройд Зигмунд (нім. Sigmund Freud) (традиційна транскрипція радянського зразка – Фрейд, проте вірна – Зигмунд Фройд; повне ім’я – Сигізмунд Шломо Фрейд(за даними Вікіпедії)) (1856-1939) – австрійський психолог, невролог, психіатр, засновник психоаналізу. Вирішальний момент в становленні оригінальної теорії Фрейда – відхід від гіпнозу, як засобу проникнення до забутих переживань, які лежать в основі неврозів. У багатьох випадках гіпноз був безсилим, бо зустрічав спротив, який не міг подолати (якраз ці випадки були найважчими). Фройд був змушений шукати інші шляхи до патогенних афектів. Врешті-решт він їх знайшов у тлумаченні снів, малих і великих психопатологічних проявів, вільно спливаючих (рос. “всплывающих”) асоціацій, обмовок, рухових розладів, надмірно пониженої чи підвищеної чутливості, забуванні і т. п. Особливу увагу Фрейд звернув на феномен переносу хворим на лікаря почуттів, які мали місце в ранньому дитинстві рос. «по отношению к значимым лицам». Фрейд назвав психоаналізом – оригінальною формою психотерапії і методом дослідження – дослідження та інтерпретацію цього різноманітного матеріалу. Ядро психоаналізу як нового психологічного напрямку складало вчення про несвідоме (ориг. – рос. «о бессознательном»). Протягом наукової діяльності Фройда (котра тривала декілька десятиліть) його концепція рос. «претерпевала существенные изменения». Спершу це був метод лікування неврозів з окремими спробами загальних рос. “заключений” про характер душевного життя. Потім його концепція перетворилась на загальнопсихологічне вчення про особистість і її розвиток. На останньому етапі вчення Фрейда – фрейдизм – рос. «претерпело существенные изменения» і отримало своє філософське завершення. Психоаналітична теорія стала основою для розуміння культури, релігії, цивілізації. Вчення про інстинкти було доповнено ідеями про потяг до смерті (ориг. – рос. “о влечении к смерти”). Ці уявлення з’явилися у Фройда при лікуванні неврозів воєнного часу. Вони (уявлення) привели його до наступного висновку: війни являються наслідком інстинкту смерті, тобто, вони обумовлені природою людини. Також, до останнього етапу відноситься і описання трикомпонентної (рос. – “трехкомпонентной”) моделі особистості людини. Фройд, таким чином, розробив ряд гіпотез, моделей, понять, котрі зафіксували своєрідність (ориг. – рос. “понятий, запечатлевших своеобразие”) психіки. Ці гіпотези, поняття, моделі міцно увійшли в арсенал наукового знання про психіку. У коло наукового аналізу були рос. “вовлечены” феномени, котрі традиційна академічна психологія не звикла рос. “принимать в расчет”. [1, 854].

Цікаві факти:
Зигмунд Фрейд страждав різними фобіями. Так, зокрема, він все життя не любив мандрувати залізницею, хоч сам істинною фобією це не вважав. Щоразу перед поїздкою (їздив він багато і часто) його трусило немов у лихоманці, до того ж, він страшно боявся спізнитися. Цей страх був настільки великий, що він рос. “являлся на перрон” за цілу годину до відправлення потяга. [2].

Цитати:
«Единственная цель жизни – это сам процесс существования, т.е. вечная борьба за выживание.» [3].

Джерела:
1. Психотерапевтическая энциклопедия/ под ред. Б.Д. Карвасарского. СПб.: Питер, 2006. (с. 854 (ст. “Фрейд Зигмунд”)))
2. psydliavsih.wordpress.com/цікаві-факти/
3. https://www.stihi.ru/2009/06/06/4696

%d блогерам подобається це: